У Києві, під звуки повітряної тривоги, попрощалися з 39-річним бійцем 46-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ Кирилом Сергієнком, який загинув, захищаючи Соледар.
Колишнього провідника туристів у Чорнобильській зоні з позивним «Малиш» (так жартома називали його друзі за двометровий зріст ще у мирні часи) поховали у суботу, 14 січня, на Лісовому кладовищі. Останній свій спочинок він знайшов на Алеї Героїв серед могил, над якими майорять українські стяги.
У день прощання з випускником Національного авіаційного університету Кирилом зібралося чимало людей. Навіть чоловіки не могли стримати сліз. Водночас через чергову ракетну атаку росії у Києві вимкнули світло, тож отець Павло відспівував загиблого героя у зануреному в темряву ритуальному залі лише при свічках.
Утім, ні ворожі обстріли, ні черговий блекаут не завадили киянам віддати останню шану герою. Під звуки гімну України та залпи пострілів почесної варти тіло героя віддали землі.
Як розповів «Вечірньому Києву» близький друг Кирила, колишній гід Чорнобильської зони Дмитро Науменко, «Малиш» жив на Березняках і пішов на фронт добровольцем від самого початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Захищав Київ у складі полку «Азов», потім воював на Запоріжжі, Херсонщині та Бахмутському напрямку. Перевівся у 46-ту ОДШБ, бо там служили його старі друзі.
«Кирило воював у званні лейтенанта, займався аеророзвідкою. Коли у Соледарі склалася вкрай важка ситуація, хлопці відклали дрони та стали до бою з автоматами та кулеметами. „Малиш“ загинув 8 січня від отриманих осколкових поранень під час шаленого ворожого обстрілу. Два уламки снаряда залетіли збоку під бронежилет і влучили йому прямо в серце. Мені сказали, що тоді загинуло все його відділення», — розповів Дмитро.
Кирила добре пам’ятають чорнобильські сталкери та туристи. Близько п’яти років він проводив офіційні екскурсії та тури до зони відчуження. Працював менеджером із забезпечення та гідом. До цього, правда, здійснив масу експедицій за колючий дріт нелегально. Він захоплювався екстремальним туризмом і нелегально обійшов майже всю заборонену для вільного доступу Чорнобильську зону. Перед початком повномасштабної війни Кирило працював у магазинах туристичного спорядження.
«Він любив туризм, гори, походи, добре розумівся на різних речах для виживання. Коли вимикають світло й електроплита не працює, я дістаю газовий туристичний пальник, ставлю на нього казанок „Малиша“. Дивлюся на термос, ліхтарі та інші речі, що нині виручають під час зникнення електрики, й одразу згадую, що все це подарував мені Кирило. Високий, здоровий, неймовірно добрий і чуйний хлопець, який завжди приходив на допомогу іншим», — каже Дмитро.
Він також розповів, що у Прип’яті «Малиш» залишив у схронах багато харчів для походів, каші швидкого приготування тощо.
«Ми обов’язково їх скуштуємо, коли після нашої перемоги зону відчуження знову відкриють для відвідувань», — наголосив друг Кирила, з яким він
У загиблого захисника залишились батьки, дружина та донька-підліток. Дивно, але коли Київ прощався з героєм над Лісовим кладовищем пролетів спізнілий клин журавлів. Так з Кирилом попрощалась і природа, красу якої він бачив у будь-яку пору року.
Редакція «Вечірнього Києва» висловлює глибоке співчуття рідним, близьким, друзям і бойовим побратимам Кирила. Герої української землі не вмирають, світла пам’ять про них буде жити вічно!
Тим часом окупанти не полишають своїх намірів повністю захопити Донецьку область. Тому вони зосереджують основні зусилля на наступальних діях на Бахмутському напрямку. У Генштабі ЗСУ запевняють, що важкі бої за Соледар досі тривають.
Олександр ГАЛУХ, «Вечірній Київ»
