Стаття Залужного адресувалася не українцям

Щось народ почав тужити від статті Залужного.
Але Залужний просто описав факти. Які всі і так бачили. І якщо ви сподівались на диво, а Залужний лишень написав, що див не буває, то вся справа у ваших очікувань.
До того ж, це постійний стиль Залужного. У кожному своєму дописі він воліє бути консерватором. Фокусуватися на проблемах. Говорити про ризики. Ну і не обіцяти перемогу за 2-3 тижня.
Залужний знов став тим самим дорослим у кімнаті. Причому він не тільки описав ситуацію максимально чесно і детально, професійною мовою, але і вказав, що треба робити. Тобто він не скиглить. Він каже, що є проблема. А у цієї проблеми є рішення. І вказує напрямок. Причому ця стаття писалася не для внутрішнього споживача. Це адресувалось нашім західним партнерам. Вказуючи напрямок тієї допомоги, на яку ми розраховуємо. І яка потрібна, щоб західний світ переміг. І щоб не настало вічної втоми від війни.
Тому якщо ви живете у дорослому світі, то не варто переживати через статтю Залужного. Він виходить в публічний простір дуже не часто. І робить це не для того, щоб вказати на очевидні речі. А для того, щоб комунікувати задля рішення проблеми. Інше питання, чи здатен Захід дати нам те, що потрібно. Але поки ми не попросимо, ми не дізнаємось. І якщо не просити, то ми точно не отримаємо того, що нас може наблизити до перемоги. А там республіканці якраз у Конгресі питали, що треба для перемоги. Хотіли почути це щоб голосувати за допомогу для України. От вам і відповідь. От вам і стратегія.
А ще він визнав помилки. Це прям схоже на диво для українських дописувачів. Залужний чесно визнав, що його оцінка адекватності Росії виявилась занадто адекватною. Знов таки, ми всі так плюс-мінус помилялися.
Тому див не буває. Є важка робота. Без гарантованого результату. Бо супротивник також сильний. І треба мати реалістичні очікування. Бо та туга, та втома, яка зараз є в Україні, стала результатом втому числі нереалістичних очікувань, які були весною.
А якщо ви хочете дива, то для вас є програма кандидата в президенти Арестовіча. Кожному своє чтіво.

Сергій ФУРСА