Саміт G20: про що говорили без України та що вирішили

У самітах міждержавних об’єднань, особливо якщо вони мають неформальний характер, є сенс, якщо в них беруть участь перші особи держав-учасниць. Їх для того й проводять, аби у вузькому колі лідерів обраних за певним принципом країн обговорити найважливіші питання міжнародного життя.

Зустрічі глав держав і урядів дев’ятнадцяти найрозвиненіших країн плюс ЄС завжди розглядалися як важливий етап вироблення прийнятних розв’язань глобальних проблем у ширшому, ніж «сімка», форматі.

Водночас варто визнати, що раніше основну увагу на зустрічах «двадцятки» приділяли економіці, а також глобальним проблемам охорони здоров’я, забезпечення продовольством, розвитку цифрових технологій, енергетики. Кожен із попередніх самітів (а їх проводять із 2008 року) закінчувався відносно безболісним ухваленням спільних декларацій, які не мали обов’язкового характеру й тому погоджувалися навіть за наявності концептуальних суперечностей. Усе змінилося торік, після початку агресивної фази війни Росії проти України.

По-перше, на саміт до Індонезії не приїхав Путін. По-друге, хоча погодити підсумкову декларацію й удалося, в ній було зазначено суттєву розбіжність позицій держав-учасниць щодо війни Росії проти України. І ця розбіжність позицій практично нівелювала решту домовленостей, оскільки агресія Росії має глобальні наслідки й на продовольчих, і на енергетичних ринках, а це саме ті сфери, які особливо цікавлять як розвинені країни, так і ті, що розвиваються. На нинішній саміт у Делі не приїхав не лише Путін, а й Сі Цзіньпін. І якщо з Путіним усе цілком очевидно, то з керівником КНР таке сталося вперше — раніше лідери Китаю завжди брали участь у найважливішому після самітів «сімки» форумі, куди автократів не запрошують.

Рішення Сі Цзіньпіна проігнорувати саміт у Делі стало головною його інтригою. Очікувалося, що в Індії відбудеться зустріч лідерів США та КНР, як це було торік на Балі. На думку експертів, знайомих із процесом підготовки саміту, можливою причиною стали значні суперечності між учасниками, що проявлялися під час підготовчих міністерських зустрічей протягом усього року. Виявилося, що є серйозні розбіжності в позиціях не лише щодо війни в Україні, а й фінансової стабільності, зміни клімату, запобігання епідеміям тощо.

На жодній із міністерських зустрічей, що відбувалися протягом року, підсумкові документи погодити не вдалося. Схоже, механізм «двадцятки», створений для усунення суперечностей, на поточному етапі вже не виконує цієї функції. Також ні для кого не є таємницею, що Індія й Китай змагаються за голоси так званого Глобального Півдня, наміряючись зміцнити власну політичну позицію в новому світоустрої, що формується. Певний натяк на зближення позицій, що проявився на зустрічі прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді й лідера КНР Сі Цзіньпіна на недавньому саміті БРІКС у Південній Африці, не дістав розвитку — в Делі продовження конструктивного діалогу між КНР та Індією не відбулося. Участь у саміті прем’єр-міністра КНР Лі Цяна стала слабкою розрадою: усім відомо, хто саме ухвалює рішення в КНР.

Рішення Індії обмежитися стандартним форматом «двадцятки», тобто запросити Росію й не запрошувати Україну, в Делі пояснюють спробою знизити градус напруженості та зосередитися на питаннях економіки й розвитку, таких важливих для Глобального Півдня. Саме з цього ракурсу варто розглядати й запрошення до «двадцятки» Африканського союзу (за аналогією з ЄС), і участь як гостей представників Бангладешу, Єгипту, Іспанії, Маврикію, Нігерії, Нідерландів, ОАЕ, Оману та Сінгапуру. Однак, на думку провідних експертів, такий підхід є формальним і багато в чому штучним. Відтепер варто очікувати, що на наступний саміт у Бразилії запросять МЕРКОСУР, а 2025 року в Південній Африці «двадцятка» розшириться завдяки Лізі арабських держав? Який у цьому сенс?

Найімовірніше, важливішим чинником такої позиції Індії стало неприховане прагнення політичного керівництва країни посилити свої міжнародні позиції та продемонструвати особисте лідерство глави уряду з огляду на загострення конкуренції з Китаєм і прийдешні вибори 2024 року. На думку аналітиків, характер інформаційної кампанії щодо проведення саміту та заяви офіційних представників країни свідчать про прагнення уникнути обговорення конфліктних питань і спробувати зіграти роль конструктивного модератора під час розгляду решти нагальних проблем. Водночас зазначають і явну неготовність індійських модераторів задовольнити всіх — адже Індонезія торік запросила Україну й змогла провести саміт, не уникаючи обговорення ключового виклику останніх років — агресії Росії.

Навіть протокольні нюанси свідчили про явні наміри зосередити увагу преси й оглядачів саме на Індії (а не, приміром, на Україні, як це значною мірою відбулося на саміті «сімки» в Хірошимі). Так, на запрошеннях на офіційну вечерю, розісланих делегаціям, замість назви «Індія» було вжито назву країни на санскриті — «Бхарат». Табличка саме з цією назвою стояла на столі перед Моді. І попри те, що таку назву держави в Індії вживали й раніше, в контексті офіційного заходу це сталося вперше. Політичні оглядачі приділили цьому факту значну увагу, оскільки він, на їхню думку, свідчить про просування націоналістичної платформи політичної партії Моді та його наміри зафіксувати внутрішньополітичний контекст саме під час саміту.

Підсумкову декларацію саміту ухвалили, оскільки учасникам «удалося знайти компроміс щодо українського питання. Стосовно цього МЗС України цілком справедливо зауважив, що пишатися тут нема чим — на 29 сторінках члени «двадцятки» закликають до всього хорошого проти всього поганого, однак оминають усі гострі кути, ніби їх не існує.

Відомо, що країни «сімки» достатньо тиснули на організаторів саміту, щоб усе-таки назвати речі своїми іменами, однак їм це не вдалося — Росія різко виступала проти. Сама декларація має назву «Одна Земля. Одна родина. Одне майбутнє» або Vasudhaiva Kutumbakam. У спеціальній статті для японських ЗМІ Нарендра Моді охарактеризував ці два слова на санскриті як «глибоку філософію» — вони означають «світ — це одна родина». Стосовно цього цікаво відзначити думку глави Ради з міжнародних справ США Річарда Хааса: «У принципі, це мала бути важлива подія, враховуючи контекст — війну в Європі, найспекотніший рік за всю історію, зростання напруженості в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, постійну нестабільність на Близькому Сході, збільшення протекціонізму та сповільнення економічного зростання. Насправді G20 не має впливу на ці та інші важливі питання. Це просто зустріч, а не інституція. Широке членство має наслідок — розбіжність позицій щодо найпринциповіших питань». Так і є. Добре хоч країни «Групи двадцяти» назвали неприпустимим застосування ядерної зброї та погрози її застосувати.

І все-таки цікаво зазначити офіційно проголошені прем’єр-міністром Індії пріоритети в межах концепції Vasudhaiva Kutumbakam. Нам важливо розуміти, що думає один із потенційних лідерів світової політики. Отже, головна мета — це рух до єдиної «універсальної родини», прозорих кордонів, мов та ідеологій. У центрі уваги — людина, планета в нас одна і її слід берегти, а як одна родина ми маємо сприяти розвитку одне одного. Перше — слід відійти від концентрації зусиль на зростанні ВВП і поставити в центр уваги людину. Друге — забезпечити надійність глобальних торговельних шляхів і постачання. Третє — забезпечити «мультилетаризм» за допомогою реформи глобальних інституцій. Варто навчитися слухати Глобальний Південь, брати приклад із Індії, де живуть у гармонії з природою, розвивати водневу, сонячну та біоенергетику. Проблеми з продовольством розв’язувати, вирощуючи просо, доступ до фінансових ринків забезпечити за допомогою діджиталізації, а більшої соціальної гармонії досягати, активніше залучаючи жінок до лав політичних і бізнес-лідерів. Це все.

Перед початком саміту відбулася двостороння зустріч Джозефа Байдена й Нарендри Моді. Через відсутність Сі Цзіньпіна можна вважати, що ця зустріч була найважливішою — США розглядають Індію як ключового гравця в Індо-Тихоокеанському регіоні, який може допомогти стримувати Китай. Мало що відомо про її результати, однак у своєму твіті за підсумками саміту президент США підтримав концепцію «Одна Земля. Одна родина. Одне майбутнє», хоча вона підозріло нагадує китайську концепцію чи то «спільного майбутнього людства», чи то «спільноти єдиної долі». Неможливо заперечувати, що Індія максимально повно використала своє перше в історії президентство в «двадцятці», щоб зміцнити позиції Моді всередині країни й продемонструвати наміри концептуально брати участь у формуванні «єдиного майбутнього» на зовнішній арені. І все-таки питання про те, як можна досягти проголошених цілей, повністю ігноруючи найактуальніші проблеми сучасності — війну Росії проти України, загрозу війни в Азії, формування «картелю хаосу» (як назвав зближення Росії, Китаю, Північної Кореї та Ірану спікер Палати представників США МакКарті на зустрічі в Токіо), набір заклинань замість реальних дій у сфері клімату й загрозу поширення ракетно-ядерних технологій, — залишається відкритим.

У Делі США зафіксували свій намір прийняти саміт «двадцятки» 2026 року. Наберімося терпіння, попереду ще наша перемога та вибори в США.