Її звати Едіт Єва Еґер, нею захоплюються навіть Білл Гейтс та Опра Унфрі.
Її звати Едіт Єва Еґер, нею захоплюються навіть Білл Гейтс та Опра Унфрі.
Едіт Єві Еґер зараз 94. У 16 років вона, донька заможних угорських євреїв, майбутня балерина разом з родиною потрапила до Аушвіца. Пройшла всі жахи концентраційних таборів, втратила там батьків, сама з сестрою ледь вижила. Після звільнення вийшла заміж, емігрувала до США, жила життям звичайної американки. У 40 пішла вчитися на психолога, у 50 отримала ліцензію практикувати, стала відомою психологинею, є одним з кращих фахівців із посттравматичного стресового розладу, яка консультує міжнародні, урядові, благодійні організації, компанії, звичайних людей, які пережили лиха воєнних конфліктів, катастрофи, важкі життєві випробування, втрати близьких.
Едіт Єва Еґер написала кілька книг, а у 90 мемуари «Вибір: про свободу та внутрішню силу людини» – нині світовий бестселер, який Білл Гейтс включив до списку своїх рекомендацій, а Опра Унфрі назвала книгою, що дуже вплинула на її погляди. Книги Едіт Єви Еґер, до речі, продаються у нас на yakaboo, можна придбати й почитати. Особливо тим, хто зараз переживає свій Голокост: був в окупації, евакуації, у фільтраційних таборах, зазнав насилля, живе в очікуванні рідних, не знає, як жити далі або не дозволяє собі повноцінно жити на тлі руйнувань, горя, вбивств. Пані Едіт була у цьому стані також, і вона не просто вистояла, а зуміла своїм досвідом, помноженим на психологічну освіту й практику, допомагати іншим долати надскладні періоди життя. Ми зібрали цитати з її книг та інтерв’ю – сподіваємося, когось із вас, україночки, вони підтримають, зорієнтують, розрадять і, можливо, стануть світлом у кінці тунелю…
Кожна людина має навчитися бути для себе доброю матір’ю. Це найважливіші стосунки, і це ті стосунки, які з вами можуть пройти через усе життя
Не применшуйте свій біль. Немає болю, який був би сильнішим чи слабкішим, є лише ваші почуття та переживання. Якщо ви постійно применшуєте свій біль, ви не зможете дати йому правильну оцінку, а отже, не зможете знайти рішення. Нема сенсу судити себе. Потрібно шукати варіанти вибору. Я не хочу, щоб ви порівнювали свої страждання з моїми і робили висновок, що я пережила набагато більше біди. Я хочу, щоб почувши мою історію, ви сказали: «Якщо вона змогла вижити й пережити, то вийде і в мене».
***
Пам’ятайте минуле, але живіть теперішнім. Людям властиво повторювати одні й ті ж докори: «Навіщо я звернула туди, а не сюди», «Чому я вийшла заміж за того, а не за іншого». Але це вже сталося, навіщо шкодувати? Якщо людина постійно озирається назад, вона живе у в’язниці, яку зводить своїми руками. Єдиний шанс реалізувати свою свободу вибору – жити сьогоденням.
***
В Освенцимі мене вважали недолюдиною, називали раковою пухлиною на тілі людства, яку треба винищити. Але я все ще тут, тому що я відмовлялася це сприймати. Мене ж не можна змусити думати так, а не інакше, мене не можна змусити відчувати ті чи інші почуття, які я не хочу пускати в себе. Тільки так можна переписати нав’язаний сценарій та відновити контроль над своїм життям. В мою голову намагалися вкласти думку, що померти простіше, ніж жити. Але я постійно казала собі: якщо сьогодні я виживу, то завтра зустрінуся зі своїм коханим, який мріє знову побачити мої очі. Я знала, за що борюся і заради чого живу.
***
Я часто кажу, що маю рану, але я в цій рані не живу: я турбуюся про цю рану, я її не ігнорую, але я не живу нею і не зосереджую своє існування на ній. Мені здається, що людина може бути настільки вільною, наскільки вона хоче бути вільною. Я почуваюся цілком вільною людиною, і коли я поїхала знову до Німеччини, я з подивом дізналася, що найбільше євреїв зараз живуть саме в Німеччині — і добре живуть. Я приїжджаю до Німеччини і завжди замовляю гарний віденський шніцель, а не бігаю з лупою та не шукаю нацистів. Я дуже сподіваюся, що мені вдасться підштовхнути вас любити себе, а не жертву в собі. У мене, до речі, семеро правнуків – я живу, житиму у своїх нащадках, і так, це моя головна помста Гітлеру.
Перший раз я зрозуміла, що у нас є вибір, коли мала обирати: зосередитися на тому, що втратила, чи на тому, що все ще маю.
Я чудово розуміла в Освенцимі, що не можу ні втекти, ні чинити спротив, бо якщо я полізу до охоронця, мене пристрелять, якщо торкнуся колючого дроту, помру на місці. І що залишалося робити? Мені залишалося шукати опору в собі, тому що опори поза собою я немала. Опора в собі мене й врятувала.
***
Я приїхала до Штатів без гроша в кишені, не розмовляючи англійською. І дивіться – сьогодні я лікар. Я вірю в освіту, але в емоційний інтелект я вірю не менше, ніж IQ. Я стала дуже хорошим фахівцем завдяки освіті, але так само я залишаюся 16-річною Євою Еґер, для якої найкращою школою став Освенцим. І я тут немає протиставлення. Взагалі, мені здається, що все, що з нами в житті відбувається, — це можливість. Можливість не зупинитися, а вивчити себе, пізнати себе, якщо хочете.
***
Час не час лікує. Справляємося ми самі, з часом. Одужання прийде, коли ми вирішимо взяти на себе відповідальність, коли візьмемо на себе ризик і нарешті дозволимо собі позбавитися душевного болю, тобто звільнимось від скорботи і відпустимо минуле. І це все питання нашого вибору.
***
Якось я сказала одному зі своїх пацієнтів: «В Освенцимі не було антидепресантів». Він запам’ятав це на все життя і під час нашої зустрічі багато років потім зізнавався, що ця фраза привела його до тями…
Свобода починається, коли ми вчимося приймати те, що трапилося. Свобода означає, що ми набираємося сміливості і розбираємо свою в’язницю по цеглині
Коли я закінчила з відзнакою університет, я не прийшла на випускну церемонію, бо не могла пробачити собі, що я тут, а інших важливих для мене людей немає. Прощення – це дар, який я несу в собі. У мене немає, знаєте, якоїсь божественної сили прощати вас чи когось, але кожна людина має можливість вибору, можливість відпустити ту частину себе, яка продовжує жити у відчутті злості й ненависті. Якщо я залишаюся в цьому стані, я залишаюся замороженою жертвою Голокосту, а я обираю жити теперішнім. Щоранку кожна з нас має можливість вирішити, у якому стані провести цей день.
***
Коли мені сповнилося 40, мені радили вступати до докторантури. Я заперечувала: це ж безглуздо, мені буде 50, коли закінчу. На що мій науковий керівник дуже мудро відповів: «Ну, 50 вам буде в будь-якому разі».
***
Не дозволяйте іншим визначати вашу особистість. Раджу вам хорошу вправу. Напишіть «я» і далі визначення, яка ви: сильна, чуттєва, дотепна і так далі. Так у вас з’являється ще один спосіб повернути собі себе.
***
Бути пасивною означає дозволити іншим вирішувати за тебе. Бути агресивною означає вирішувати за інших. Бути наполегливою означає вирішувати за себе. Значить вірити, що у твоєму житті всього достатньо, а ви цілком самодостатні.