22 лютого на провоєнному пропагандистському мітингу-концерті у «Лужниках» виступив доброволець із Челябінська Юрій Гагарін із позивним Ангелом.
22 лютого на провоєнному пропагандистському мітингу-концерті у «Лужниках» виступив доброволець із Челябінська Юрій Гагарін із позивним Ангелом.
Його представили як рятувальника 367 дітей із Маріуполя. Деякі з цих дітей буцімто були на сцені та дякували йому. Ці діти не актори: вони справді пережили блокаду та окупацію Маріуполя. Видання «Важливі історії» розповіло, як російська пропаганда використала неповнолітніх українців, і через що їм довелося пройти в окупованому російськими військовими Маріуполі.
15-річна Аня Науменко 22 лютого зі сцени у «Лужниках» сказала:
Дякую дядькові Юрі за те, що він мене, мою сестру та сотні тисяч дітей врятував із Маріуполя.
На сцені стояла молодша сестра Кароліна — вона від гучних звуків затуляла вуха. Гагарін відповів:
Діти Донбасу, діти Маріуполя — це наші діти, і ми, російська армія, зобов’язані захистити цей народ і цих дітей.
Аня Науменко та її сестра справді родом із Маріуполя. Десять місяців тому під час окупації міста маму дівчаток вбило уламками.
На концерті в Москві діти з Маріуполя дякували армії рф за порятунок - у двох з них росіяни убили матір
Ольга Науменко народила Аню першою, після неї народилася Кароліна та молодший син Данило. Аня була старшою у сім’ї, але дитинство вона провела у дитячому будинку: у соціальних мережах на сторінках її вихователів можна знайти фотографії дівчинки в закладі до 2015 року, після чого Ольга забрала Аню додому.
За словами знайомих сім’ї, в Ольги регулярно вилучали дітей, але потім повертали.
Мати вела асоціальний спосіб життя, і, як мені відомо, дітей у неї іноді забирали, — згадує у розмові з «Важливими історіями» мешканка Маріуполя, дочка якої навчалася у школі із середньою донькою Ольги. — Але в той же час Аня була дуже вихованою дівчинкою, спокійною і завжди доглядала молодших сестричок і братик.
Коли почалася війна, родина Науменко — Ольга з її громадянським чоловіком Артуром та діти Аня, Кароліна та Даня — спочатку ховалися від обстрілів у Лівобережному центрі культури (колишній ПК будівельників), а потім у будівлі Лівобережної адміністрації (райвиконкому).
Дівчинка Аня разом із чоловіками під бомбардуваннями бігала до [магазину] АТБ за продуктами. За дітьми стежили всі, окрім мами, — згадує мешканка Маріуполя Катерина, яка перебувала з ними у підвалі.
Про умови у притулку у будівлі райвиконкому згадує чоловік, який був там одночасно з Науменком:
У сусідньому з нами приміщенні жили багатодітні жінки, дуже маргінальні, у кожної три-чотири дитини, діти не доглянуті, могли босоніж ходити. До нас приходив Артур на прізвисько Кощій, він працював у 4-й лікарні. Як надалі виявилося, одна з цих жінок — мати дітей Артура. Артур приїжджав до нас і допомагав заряджати телефони — збирав із нас усі телефони та відвозив до лікарні, де був генератор. Якоїсь їжі своїм дітям підвозив, крутився як міг, я про нього позитивно відгукуюся.
Ольга загинула на початку квітня — вона, як стверджують очевидці, «вибігла за цигарками», і її вбило осколками неподалік 4-ї лікарні. Її поховали просто на території лікарні. Це підтверджується повідомленням у телеграм-каналі про загиблих у Маріуполі від 16 квітня.
Вікторія, яка з сім'єю Науменка була у притулку, згадує:
Нас усіх, не питаючи, вивезли на евакуацію. Дітей забрав Артур, що далі, на жаль, не знаю.
Також у телеграм-каналах можна знайти ще одне повідомлення про те, що Артур дітей забрав. Вони начебто з усіма тоді виїхали до Безіменного (село на Донеччині). Де зараз Артур, його родичі не знають.
На сцені в московських «Лужниках» «Важливі історії» змогли ідентифікувати лише Аню та Кароліну, де знаходиться Данило — невідомо. В одній із соціальних мереж в Ані місцем проживання значиться підмосковне село Нікітське, але двоє підлітків із Маріуполя повідомили «Важливим історіям», що Аня навчається з ними в Маріуполі, а поїхала лише «на тиждень». Два місяці тому Аня опублікувала сумне відео за підписом «Мама. Я хочу до тебе».
Костя Ващишин, який стояв на сцені у чорній шапці та сірій куртці (тримає військового Гагаріна за ліве плече), зі своїми батьками ховався від обстрілів у тих же місцях, де й родина Науменка: спочатку у ПК будівельників, потім в адміністрації Лівобережного району. На щастя, вся родина — 37-річні Ігор та Христина та їх 10-річний син Костя — вижила.