Українські воїни немов непохитні атланти з 24 лютого тримають на своїх плечах не лише безпеку рідної країни, але й майбутнє усього цивілізованого світу. Хоробрість, самовідданість та звитяга наших захисників і захисниць приголомшують. Здається, що серця цих людей зроблені з особливого сплаву, який не під силу зламати жодній зброї. Але їхні тіла, на жаль, залишаються вразливими, і часто героям потрібна наша допомога.
19 грудня під час розмінування території одного з деокупованих сіл Херсонщини важке поранення отримав наш земляк, командир інженерно-саперної роти, старший лейтенант Вадим Фролов.
“Вадим ще зі школи хотів стати військовим, - розповідає Ганна Фролова, дружина захисника, - це його покликання. Протистояння з росією для нього почалося не з повномасштабним вторгненням, а значно раніше, вісім з половиною років тому. З 2014-го він звільняв землі Донеччини від смертельних “подарунків”, залишених росіянами, а з 24 лютого виконував завдання на Чернігівщині, у Кривому розі, в Херсонській області.”
Ця остання ротація ледь не стала для Вадима, який за роки війни знешкодив сотні вибухонебезпечних предметів, фатальною. В ході виконання завдання він натрапив на міну, і міна вибухнула... Побратими надали пораненому екстренну домедичну допомогу: наклали джгути, зробили протишоковий укол. Віднесли до автівки, а потім 150 км везли в лікарню до Кривого Рогу, і весь цей час він перебував у свідомості та просив телефон, щоб зв'язатися з дружиною та командиром.
“Він написав мені, що підірвався — і все, зв'язку з ним не стало. Я довго не могла додзвонитися, не знала, чи він ще живий, чи вже ні, тому просто стала на коліна й молилася, щоб мій чоловік вижив”.
Згодом Ганні вдалося зв'язатися з побратимами Вадима, що були поруч з ним. Поки тривала операція, вони зідзвонювалися кожні 15 хвилин. На щастя, найгіршого вдалося уникнути. Вадим так хвилювався за дружину, що одразу після того, як трохи оговтався від наркозу, попросив у лікаря телефон, знайшов її акаунт у фейсбуці та записав голосове повідомлення. А згодом, коли зателефонував, його перші слова були: “Ти ж мене не залишиш?”
“Але ж ми подружжя й любимо один одного, - ніжно посміхається Ганна. - Ми повинні бути разом не лише у радості, але й в біді, та підтримувати один одного, що б не сталося. Тому вже 21-го грудня я була у лікарні поруч з коханим. Мені виділили окреме ліжко в палаті, але я не могла заснути, хоч була дуже змучена переживаннями та довгою дорогою. Так і не лягала, просто сиділа поруч, дивилася на нього я дякувала Богові, що він не забрав Вадима, а залишив зі мною.
Я пишаюсь своїм чоловіком. Він — герой не лише для нашої родини, але й для кожного українця, і я хочу, щоб він про це знав. Впевнена, що все буде добре, бо Вадим так сказав мені ще 24 лютого, і я йому вірю. Вірю й в те, що він ще бігатиме й гратиме у футбол з нашим сином Тимурчиком. Ми його дуже любимо й усе подолаємо разом, обов'язково”.
Вадим Фролов, Фото Ганни Фролової
У Вадима Фролова травматична ампутація правої гомілки на рівні серединної третини та вогнепально-уламкове сліпе поранення мʼяких тканин лівої гомілки на рівні серединної третини. Він потребує лікування, протезування та довгої вартісної реабілітації. Але разом ми можемо допомогти нашому захиснику швидше одужати та у прямому сенсі стати на ноги.
Банківські реквізити для збору коштів на лікування Вадима:
UA723052990000026208746653798 Фролов Вадим
UA553052990000026203678460946 Фролова Ганна
5457082226834757 Фролов Вадим
5355280012817415 Фролова Ганна (ПУМБ банк)
Не буває маленьких донатів. Кожні ваші 10, 20, 50 гривень важливі, бо це маленький крок на великому шляху Вадима до одужання.
Підготувала Ольга Мелашенко
