Нещодавно Енергоатом зробив важливий крок не тільки для себе, а і всієї України. Було розпочато експорт електроенергії до сусідньої країни. Експорт – це один із шляхів стабілізації внутрішнього, українського енергоринку та пониження градуса фінансової напруги. Здавалося б, має бути тільки привід для радості, в першу чергу, - за компанію...
Нещодавно Енергоатом зробив важливий крок не тільки для себе, а і всієї України. Було розпочато експорт електроенергії до сусідньої країни. Експорт – це один із шляхів стабілізації внутрішнього, українського енергоринку та пониження градуса фінансової напруги.
Здавалося б, має бути тільки привід для радості, в першу чергу, - за компанію Енергоатом, менеджери якої продовжують шукати і находять нові шляхи для вирішення складних фінансових проблем. Але ні! Будь-яке рішення чи ідею професійним енергетичним хейтерам потрібно знівелювати в шумі критики та безпідставних звинувачень. Одна справа – коли це роблять проплачені спеціалісти з усіх питань і інша – люди з іменем та статусом, як от, наприклад, Олексій Кучеренко.
У Олексія Юрійовича з’явилося кілька застережень щодо цього кроку. Спробуємо пояснити, чому ці застереження марні.
1. «Цей експорт виглядає зовсім не ринковим явищем. Бо, не було жодного тендеру».
По-перше, про співпрацю в енергетичній сфері ще у жовтні 2019 року домовилися президенти України та Білорусі. Тому Енергоатом діяв в руслі державних інтересів, реалізовуючи домовленості на найвищому рівні.
По-друге, Енергоатом зобов’язаний продавати електроенергію на аукціонах, в яких, у свою чергу білоруси взяти участь не можуть. Тому і потрібен був трейдер, який має відповідні права і можливості. І добре, що цим трейдером в результаті аукціону стала державна ж компанія Нафтогаз.
По-третє, вихід на європейський ринок (в силу зрозумілих для Олексія Юрійовича обставин) для Енергоатома поки закритий. Натомість, енергосистеми України та Білорусі синхронізовані, що дозволяє забезпечити передачу визначених потужностей.
2. «Білорусі ця електроенергія не потрібна. Бо вона не конкурентноспроможна перед російським газом»
По-перше, електроенергія не може конкурувати з газом так само, як автомобіль не може конкурувати з літаком. Це – різні історії і ринки з різними правилами гри.
По-друге, якби Білорусь не мала потреби в українській електриці – вона б її НЕ КУПУВАЛА. Це очевидні речі, бо електроенергію не сховаєш у погріб «до зими» чи на збереження іншим способом.
3. «Експорт буде неможливим після запуску АЕС в Білорусі»
Власне, тут не має про що говорити, бо запуск АЕС в Білорусі ЩЕ НЕ ВІДБУВСЯ. Буде запуск – буде проблема, тоді і варто про це говорити. А не використовувати сьогодні можливості експорту лише тому, що ситуація за кілька місяців може змінитися, як мінімум, непрактично.
4. «Обсяг – мізерний»
Так, обсяг дійсно не значний, але так відбувається ЗАВЖДИ, коли будь-яка компанія виходить на новий ринок. А плани - амбітні. Як кажуть в Україні - далі буде...
5. «Прокладка. Чомусь тут з’являється НАК Нафтогаз України».
Див. П.1.
6. «Ціна нижча за ціну РДН та ціну прямих договорів Енергоатому»
Порівнювати ціни на різних ринках не коректно - тим більше, умови різні. У будь-якому випадку - Енергоатом продав вище собівартості і отримав прибуток. До того ж, вихід на експорт дав можливість Енергоатому донавантажити атомні блоки і виробити більше електроенергії, ніж потрібно українським споживачам.
І найголовніше – продаж електроенергії до Білорусі - це ні в якому разі не відхід від інтеграції з ЄС та синхронізації з ENTSO-E, оскільки білоруський напрям потенційно може слугувати початком для виходу Енергоатому на ринок північних краін.
Ринок же східноєвропейських краін для Енергоатому поки закритий, як я вже зазначав, в силу зрозумілих для Олексія Юрійовича обставин. Тому, якщо є привід привітати Енергоатом з вдалим рішенням і кроком – давайте не стримувати себе. Бо захейтити та знайти переконливі «аргументи» - можна навіть для найабсурднішої тези
