Складання заповіту. Поради нотаріуса

Мета цієї статті – надати роз’яснення читачам, що таке заповіт, для чого і навіщо його складають. Але хочу наголосити на тому, що жодна інформація в засобах масової інформації не замінює повноцінної консультації у нотаріуса, який вислухавши Вас надасть кваліфіковану правову допомогу...

Мета цієї статті – надати роз’яснення читачам, що таке заповіт, для чого і навіщо його складають. Але хочу наголосити на тому, що жодна інформація в засобах масової інформації не замінює повноцінної консультації у нотаріуса, який вислухавши Вас надасть кваліфіковану правову допомогу саме виходячи з Вашої конкретної життєвої ситуації.

Починаючи свою розповідь про заповіт, маю пояснити, що таке спадкування. Спадкування – це перехід прав та обов’язків померлої особи після її смерті до інших осіб. Спадкування може бути за законом або за заповітом. Спадкування за законом настає у випадку, коли померла особа за життя не склала заповіт. Заповіт має сенс складати тоді, коли заповідач хоче змінити той порядок спадкування, який встановлено законом.

Отже, відповідно до ст.1233 Цивільного кодексу України, заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Тобто метою складання заповіту є документальне відображення волі (бажання) людини стосовно долі належного їй майна після її смерті. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, вичерпний перелік яких, визначений у ст.ст. 1251-1252 Цивільного кодексу України. Звичайно найчастіше люди звертаються за посвідченням заповіту до нотаріусів.

Правові наслідки заповіту виникають тільки після смерті особи, яка його видала – заповідача, тому заповіт має бути складений так, щоб воля заповідача не викликала різного тлумачення, оскільки виконуватися заповіт буде вже після смерті людини, і змінити або виправити вже нічого не можливо буде. За життя ж заповідач вправі у будь-який час скасувати заповіт, змінити його або скласти новий заповіт.

Найважливіша ознака заповіту випливає з самого його визначення і полягає в безпосередньому зв'язку заповіту з особою заповідача. Ніхто інший, крім заповідача не може скласти (скасувати, змінити) заповіт за заповідача. Складання (скасування, зміна) заповіту через представника не допускається. Законом не допускається відчуження права на складання заповіту, його обмеження або відмова від права на заповіт.

Цивільний кодекс України окрім «звичайного» заповіту окремо виділяє такі заповіти як:

- заповіт з умовою;
- заповіт подружжя;
- секретний заповіт.
-
Стосовно цих видів заповітів мною буде надана більш докладніша інформація в наступних статтях.

Так про що ж може заповідач зазначити в заповіті?! Заповідач має право в заповіті:

- призначити спадкоємців (ст. 1235 Цивільного кодексу України), тобто зазначити будь-яку фізичну особу або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, будь-яких інших учасників цивільних відносин (наприклад: юридичну особу, державу, територіальну громаду, тощо), своїми спадкоємцями, а також може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, окрім осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (про цю категорію осіб буде написано окрему статтю);

- підпризначити спадкоємців (ст. 1244 Цивільного кодексу України), тобто призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (у разі складання заповіту з умовою);

- визначити обсяг спадщини, що має спадкуватися за заповітом (ст. 1236 Цивільного кодексу України), тобто охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складання заповіту та/або можуть йому належати у майбутньому (наприклад: майно, що особа придбає в майбутньому), а також може скласти заповіт щодо усієї спадщини (майна, прав) або її частини;

- зробити заповідальний відказ (ст. 1237 Цивільного кодексу України), тобто доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, названої в заповіті. Предметом заповідального відказу можуть бути доручення спадкоємцям передати у власність певну річ чи певну грошову суму третій особі (відказоодержувачу);

- покласти на спадкоємця певні обов’язки (ст. 1240 Цивільного кодексу України), наприклад щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Однак, слід зазначити, що механізм реалізації цієї норми закону не встановлений, контроль за реалізацією стану виконання обов’язків законом не передбачений;

- встановити в заповіті сервітут (ст. 1246 Цивільного кодексу України), тобто довічне користування спадковим майном (земельною ділянкою, іншими природними ресурсами або іншим нерухомим майном, зокрема жилим будинком) для задоволення потреб інших осіб. Наприклад, заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі право на довічне користування цим будинком або певною його частиною.

На етапі складання заповітів можливі різні варіанти, так зокрема заповідач має право подати свій проект заповіту до нотаріальної контори, який написаний ним власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (надрукований на комп’ютері). У разі якщо поданий проект викладений неправильно або взагалі відсутній, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У випадку, якщо проект заповіту складається нотаріусом на прохання та зі слів заповідача, Цивільний кодекс України містить вимогу про те, що за таких обставин заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем та підписаний ним власноручно (як і при складенні проекту заповіту самим заповідачем).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто особа, якій виповнилось повних 18 років. Законом також передбачені випадки досягнення повноліття і раніше досягнення 18-ліття. Про це ми поговоримо в одній з наступних статей.

При складанні заповіту нотаріусу необхідно надати наступні документи:

1) Для встановлення особи та визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи нотаріусу надається паспорт громадянина України або інший документ, який унеможливлює виникнення будь-яких сумнівів щодо
обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за
вчиненням нотаріальної дії (крім посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи). У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними;

2) реєстраційний номер облікової картки платника податків.


Слід відмітити, що документи, які підтверджують право власності на майно щодо якого потрібно посвідчити заповіт пред’являти не обов’язково. Проте для того, щоб не допустити зазначення в заповіті будь-яких неточностей, рекомендується такі документи надавати нотаріусу для огляду.

Малашенко Ольга Іванівна,
приватний нотаріус Славутицького міського
нотаріального округу Київської області