4 Жовтня 2016
3385
«Цей славутицький кейс має стати гарним уроком для різноманітних ініціатив про те, наскільки важливо залучати місцеву спільноту до того, що ви робите з їх простором». Спроба намалювати мурал в Славутичі закінчилася конфліктом з місцевими та перепалкою в фейсбуці. Мурал мав бути...
Спроба намалювати мурал в Славутичі закінчилася конфліктом з місцевими та перепалкою в фейсбуці.
Мурал мав бути створений в рамках програми «Метамісто», яка подорожує малими містами України, працюючи зокрема з їх ідентичністю. В Славутичі художники програми запропонували створити в якості зображення білого ангела, який малює насичені кольорові лінії. Місцем муралу обрали місцеву Школу мистецтв. Проект підтримала мерія.
Проте, задум залишився лише на папері. Під час нічного конфліктного обговорення ескізу муралу в фейсбуці куратор проекту Ігор Зайдель викликав його противників на акцію протесту. Місцеві жителі на неї прийшли і малюнок не було створено.
Тепер одні звинувачують місцевих в ксенофобії та консерватизмі, інші – організаторів акції в недостатній комунікації, а хтось, навпаки, вважає цей інцидент вдалою урбаністичною провокацією.
Чому так сталося та які уроки можна винести з ситуації навколо славутицького муралу розповідають місцеві активісти та команда програми «Метамісто».
Катерина Шехтер, місцева активістка
Цей мурал є зараз однією з найбільш розповсюджених тем в Славутичі. Місто умовно поділилося на «художників» та «славутичан». Одні кажуть: «Бути муралу», інші гнівно дивляться в сторону перших.
Ігор Зайдель, художник, куратор проекту «Міфологема міста»
Метод нашої роботи – приїздити і руйнувати міфи, які інколи заважають людям жити. Я думаю, що в цьому випадку ми зруйнували міф. Ми сказали, що місто не біле – а сіре, що це зовсім не утопія – а радянський недобуд, що воно має величезну кількість соціальних проблем, про які потрібно говорити вголос, замість того, щоб перетворювати це місто на ідилію для відпочинку киян. На мою думку, все це, мабуть, і викликало певну злість серед місцевих.
Що не так з білим ангелом?
Віта Базан, координатора програми «Метамісто»
Атомогради – непрості міста, вигаданий нами образ міг би бути чужорідним. Тому ми пішли шляхом осмислення існуючого символу міста – білого ангела. З’явилося кілька різнотипних ескізів – від тіней крил, які б дуже ненав’язливо лягали б на стіни, до супрематичного ангела у стилі Малевеча. Також був ескіз, де зображено тінь ангела, що розфарбовує стіну кольорами CMYK.
Художниця з Нью-Йорку Енн Мюррей запропонувала птаха – яструба, що вихоплює зірку з полум’я. Вона знайшла інформацію, що природній фон в чорнобильській зоні покращився, тому туди почали повертатися птахи, в тому числі орлан-білохвіст підвид родини яструбових. Дизайнерка-архітекторка Лєна Вахніна також пропонувала замальовки у вигляді звукових хвиль-вібрацій у пастельній палітрі.
Юлія Гаркуша, місцева жителька, мистецтвознавчиня, викладачка йоги
Ангел, що малює кольорові смуги був, на мій погляд, радше мистецькою провокацією. Це ж Школа мистецтв, там повинні бути кольори, як же можна виховувати майбутніх митців в такому достатньо візуально стерильному середовищі – такими були ідеї під час обговорення.
Костянтин Кучабський, архітектор, один з авторів ескізу муралу
Цей мурал я розумію не як окремий художній твір, а скоріше, як акцію, заклик про те, що не варто боятися кольору і за його допомогою змінювати міське середовище.
Робота над малюнком йшла послідовно: від великої кількості різних ідей до кількох ескізів, які були представлені меру. Він обрав конкретний малюнок в конкретній локації.
Катерина Шехтер
Візуальна частина муралу хвилювала мене не так сильно, але, проект, що був затверджений, міг стати новим зовсім іншим посилом в контексті саме цієї місцевості і надати нового життя околицям Славутича. Проте, коли мова йде про місто як цілісний організм із всіма його мешканцями – вийти за бар'єри і намалювати заклик, інструкцію до дії, провокацію, здатну зворушити людей – це те, що потрібно Славутичу зараз.
Арина Старовойтова, завідувачка міського методичного центру управління освіти і науки Славутицької міської ради
Моє ставлення до мистецтва стінопису є позитивним. Проте, у даному випадку спірним був не задум цього муралу, а саме вибір місця для його втілення.
Мурали останнім часом стали дуже популярними, а їх проблемою непереборне бажання художників творити виключно в історичному центрі міст, ігноруючи величезні простори спальних районів.
Так, на мою думку, будівля Дитячої школи мистецтв – це вже історичний центр нашого молодого міста, якому незабаром виповниться 30 років.
Що не так зі школою мистецтв?
Віта Базан
Коли ми приїхали в Славутич, пішли дивитися локації. Загалом у нас було близько 15 ідей, в результаті зупинилися на трьох локаціях – Школа мистецтв, недобудована лікарня біля котловану та закинуте кафе «Пінгвін». В окремі квартали вирішили не йти, бо хотіли об’єднуючу локацію. В білий центр за проханнями місцевих – не втручалися, хоча в мерії пропонували стінку Палацу дитячої та юнацької творчості, яка проглядається з центральної площі.
Два з цих варіантів локацій виходили на котлован, де зараз збирається молодь і плануються проекти простору Enlight. Принципово було також вибрати місце, яке могло б підсилити наявні в місті ініціативи.
Юлія Гаркуша
Стосовно будівлі старої поліклініки мер відразу сказав, що якщо приїде поліція, він митців не захистить, бо ця будівля належить МОЗ. А на будівлі недобудованого дитячого кафе «Пінгвін» вже повно графіті від місцевих підлітків і новий мурал ніхто б не помітив.
Віта Базан
Спілкуючись з мером, вирішили таки попрацювати з Школою мистецтв. Для нас здавалося логічним поєднання вуличного мистецтва з локальним «храмом» образотворчої і музичної культури. Хоча сигнали від людей – активістів, молоді, мера, представників худради – були різні.
Ігор Зайдель
Річ в тім, що будівля Школи мистецтв відібрана у жителів міста. Зараз вона огороджена ґратами, а з самого початку – планувалася як публічний простір. Наприклад, там є сходи амфітеатром, де люди можуть сидіти і спілкуватися один з одним. До того ж, як нам сказав мер, сам фасад одразу планувався під певну композицію і не мав залишатися таким білим.
Я вважаю, що наша інтервенція було максимально делікатною і субтильною та просто закликала жителів міста принаймні помити фасад, або покрити його захисною речовиною.
Дмитро Корчак, місцевий координатор проекту
Особисто мої мотиви голосувати «проти» були ті, що стіна для муралу – це природній камінь. Облицьовані білим каменем центральні будівлі Славутича – це архітекторський задум, який покликаний виділити центральну частину міста від решти забудови. Відповідно цей малюнок був би таким вирви око.
Коли я говорив про це Зайделем, він мені почав говорити, що моє місто нудне і його треба розфарбувати, мене це насторожило. Я закликав його прислухатися до людей, він продовжував наполягати на своєму: «місто сіре та сумне».
Катерина Шехтер
Славутич – особливе місто. Його жителі з усіх сил тримаються за те що, зникає і руйнується прямо на очах. Їх основний аргумент: збереження білого центру міста. Тому, коли мова зайшла про втілення муралу на стіні Школи мистецтв, вони обурилися.
Щодо мене, я була в захваті від концепції вторгнення на територію місцевої Школи мистецтв. Цей заклад є одним з найбільш консервативних в Славутичі. Класика – це чудово, але дуже хочеться розвитку розуміння, що мистецтво не обмежено чіткими рамками, що неможна сидіти в білих стінах та вважати, що ця школа – пік духовного розвитку.
Коли все пішло не так?
Дмитро Корчак
Я написав на стіні у фейсбуці та запитав у людей, що вони думають з приводу цього муралу. Почалася дуже активна дискусія, де були і прихильники і противники муралу. Коли обговорення зайшло в глухий кут, Зайдель почав висловлюватись дуже жорстко. Це виглядало, ніби до тебе додому прийшла якась людина і почала наводити там свої порядки. Це людям не сподобалось і він умудрився відвернути від себе навіть прихильників муралу.
Останньою краплею був «геніальний ультиматум Зайделя» в якому він сказав, шановні місцеві у вас є три години на те, щоб зібрати пікет проти мого peace of art. Це підлило масла в вогонь. Тому навіть, якби він малював другу «Тайну вечерю», хейтерів він знайшов собі дуже багато.
Ігор Зайдель
Місцева активістка Юля Гаркуша написала пост, на який прореагувала архітекторка з Харкова, авторка книги про Славутич Євгенія Губкіна. Вона розпочала в інтернеті кампанію проти муралу. Щоб зупинити це, я вирішив зібрати місцевих людей, щоб вони висказали свою думку проти.
Катерина Шехтер
Якщо уважно прослідкувати за конфліктом в фейсбуці, можна побачити, що це справа однієї людини, а інші підтягувалися з часом. Бажання залишити Славутич як інсталяцію, а її жителів як експонатів не покидало голови багатьох.
Юлія Гаркуша
Конфлікт був навмисно спровокований Ігорем Зайделем. Він прийняв удар на себе, втомившись від хейтерських коментів під ескізом в фейсбуці, вирішив викликати городян під будівлю.
Я дивлюсь на це як на акціонізм, швидше ніж на тероризм, як почали говорити городяни.
Віта Базан
Вранці ми вже не були певні, що будемо розмальовувати стінку школи, просто хотілося розуміти, хто реально проти. Ми навіть не забирали з «Нової пошти» фарби, а просто прийшли спілкуватися з громадою.
Костянтин Кучабський
Причина конфлікту, гадаю, в місці – центр міста і культова будівля. В мережі багато досить злісних і різких коментарів. Діалог відбувся, хоча через конфронтацію люди були не готові чути ще когось, крім самих себе.
Арина Старовойтова
Запорукою успіху цього цікавого проекту міг би стати, передусім, внутрішній морально-етичний кодекс митця, котрий зважується залишити свій слід в історії міста. Проте, все сталося не так, як гадалося, громаду міста звинуватили у «радянщині», «нерозумінні сучасних тенденцій», консерватизмі. Треба сказати, що заклик куратора проекту вийти на «пікет» спровокував окремих славутичан на не зовсім коректні висловлювання на його адресу.
Все це свідчить лише про те, що такі події, як стінопис, й особливо у малих громадах, де всі знайомі один з одним, мають відбуватися не шляхом директив (рішення міської художньої ради) або заборон (пікетів). Тут ми говоримо про публічний простір та місцеву спільноту – хоча б працівників Школи мистецтв або просто ширше коло експертів потрібно було залучити до цього обговорення не в останню чергу.
Чому все пішло не так?
Дмитро Корчак
Вся команда включно з куратором Зайделем приїхала в місто в понеділок. Ідея конкретного образу визріла в середу чи четвер, сам мурал мали малювати у суботу чи неділю. Проте, у місті інформація про проект пролетіла повз вуха багатьох, хоча я не сперечаюся, що зусилля щодо її розповсюдження мали місце: з понеділка в місті висіли постери, також була розміщена новина про проект на основних місцевих ресурсах.
Віта Базан
По-перше, не було чітко зрозуміло, хто є основними комунікаторами і хто готовий долучитися до розробки проекту на різних фазах.
Ми почали комунікацію у фейсбуці ще в липні, додавши до групи обговорення людей-партнерів, які могли б виступити місцевими медіаторами, зокрема Дмитра Корчак, Арину Старовойтову, художній дует Кроліковських, Толю Хорошилова, Юлю Гаркуша та інших. Хоча активність в обговорення проявляли не усі.
Друга причина, нам особливо не запропонували альтернатив. Після того, як ескіз було затверджено наступного дня ми планували почати роботу, вночі почалися активні обговорення, місцями образи. Прикро, що розмова зайшла в таке русло.
Юлія Гаркуша
Учасники проекту відмічали невелику активність спільноти напередодні проекту під час обговорення ідеї самого муралу. Здається, це може бути пов’язано як недостатньою роботою боку команди проекту та і незацікавленістю жителів міста. Водночас в місті проходив фестиваль «Золота осінь Славутича», можливо, жителі буди зосереджені на організації фестивалю.
Дмитро Корчак
В чому специфіка атомоградів? Люди тут рано встають, їдуть електричкою на АЕС, повертаються о шостій чи сьомій вечора. Сил чи бажання у них вистачає лише на те, щоб зайти за продуктами та піти додому. Траплялося, навіть я не міг знайти підходу до місцевої публіки.
Я думаю, що в цьому проекті є дві негативні речі, які його погубили. Перша – нестача часу. Бо дуже важко залучити місцеву спільноту. Я так розумію, що в часових рамках проекту «Міфологема міста», де крім Славутича є ще п’ять міст, місцеве населення неможливо було залучити в необхідній мірі.
Друге – наглість Зайделя. Замість поговорити і почути думку громади, він вів себе як нахаба, яка прийшла до чужого міста, буде в ньому один єдиний раз і хоче залишити в ньому свій peace of art.
Арина Старовойтова
Проблемою тут є «суворий» таймінг проекту – швидко схвалене рішення про місце майбутнього муралу й викликало ці обурення та непорозуміння. В цілому ця ситуація показала, що громада готова брати на себе відповідальність, однак не завжди готова до змін.
Костя Кучабський
Така ситуація склалась через пасивність жителів майже всі етапи були пройдені наосліп і тільки на останньому з’явився відгук. Була художня рада. Думки там розділились. Мені з самого початку здавалося, що це провокаційний проект і це також метод, який, як мені здається, спрацював.
Ігор Зайдель
Люди, які були проти не могли логічно пояснити, чому саме вони проти.
Все зводилося до того, що Славутич – «біле місто», що не є правдою. Воно сіре, а не біле. Воно, як і інші міста, заклеєне рекламою. Там недобудований ансамбль, там купа самобуду.
Над Славутичем зараз нависає соціальна катастрофа. Атомну станцію, де працює більшість місцевих жителів, за рік-два закриють. У міста немає майбутнього. І про це всі знають. Програми ревіталізації міста також немає. В такій обстановці досить важко щось зробити. І мені здається однією з проблем ситуації було те, що ми зачепили цю історію.
Поразка чи перемога?
Віта Базан
Вважаю, що все ж таки для нас – людей, що працюють із соціальними процесами та використовують мистецтво як спосіб активації громади, – це була успішна акція.
Дмитро Корчак
Ця ситуація також допомогла місцевій громаді повірити в свої сили.
Також цей славутицький кейс має стати гарним уроком для різноманітних ініціатив про те, наскільки важливо залучати місцеву спільноту до того, що ви робите з їх простором.
Костянтин Кучабський
Важливо, що вийшли люди. Інша справа, що відчуття від консервативності місцевої спільноти залишився. Люди не готові до свободи і до експерименту.
Юлія Гаркуша
Очевидна вигода і перемога городян: захистили місто від «варягів», не дали сплюндрувати унікальну цінну споруду виконану у стилі радянського модернізму.
Але я бачу в цьому негативні наслідки: місцева спільнота, як не мала жодного уявлення про сучасне мистецтво, так і не буде мати. Жителі Славутича та вчителі Школи мистецтв, які виховують майбутніх художників, раділи тому, що вигнали митців з міста, вживали сексистську та ксенофобські лексику, демонструючи низький рівень не те, що мистецької освіти, а просто загальної культури спілкування.
Катерина Шехтер
Куратор проекту зробив чудову річ – запропонував зустріч славутичанам, які так багато жалілися на відсутність інформації. Неймовірно, але людей на зустріч як для Славутича прийшло дуже багато – і це була вже перемога для обох сторін.
Так чи інакше Школа мистецтв вважає, що останнє слово залишилося за ними. І навіть на останньому концерті, який там відбувався, директорка не забула урочисто нагадати про те, що нещодавно їм було заявлено «класика – це відстій!», а вони прекрасно справилися з підтвердженням протилежного. Шкода, що тепер вони грають в ці ігри лише самі з собою.
Загалом хочеться зазначити, що мурал в Славутичі з’явився з величезним успіхом. І навіть факт його матеріальної відсутності не заважає місцевим казати: «Ну, зустрінемося біля муралу». Славутич чекає довгий і непростий розвиток, але потяг змін вже набирає швидкість і його не зупинити, можна лише спостерігати, скільки бідолах будуть зістрибувати з нього.
P.S. Зазначимо, що крім Славутича, проект «Міфологема міста» протягом вересня–жовтня гостить і в інших українських містечках. Віта Базан порівнює ситуацію в Славутичі з іншими пунктами програми: «В Кременчуці та Нетішині було більше запалу щось створювати, розфарбовувати, додавати кольорів. Місцеві навпаки раділи, що приєдналися до створення та що в місті з’явилися вуличні малюнки, як за кордоном.
В Острозі громада спершу була пасивною, люди не розуміли, що робиться. Але коли дізнавалися секрет ребусу «Острозького порталу», навпаки ощасливлювалися знанням». Ігор Зайдель додає: «В Кременчуці будівлю розфарбовувала місцева команда. В Краматорську також дехто був проти і писав хейтерські листи, але зараз все місто ходить фотографується з муралом».
