Інформаційне агентство "МКВ" поспілкувалося з донькою славутицького захисника Олександра Сая, яка поділилася теплими спогадами про батька та розповіла про його життєвий шлях і службу на фронті.
Олександр Петрович Сай народився 1 квітня 1968 року в селі Степанівка Борзнянського району Чернігівської області. Після закінчення місцевої школи він вступив до Прилуцького педагогічного училища, де здобув фах учителя. Після навчання повернувся до рідного села і рік працював у школі, викладаючи трудове навчання та креслення.
Дитинство та родина
Проте справжньою пристрастю Олександра були автомобілі. Він закінчив курси водіїв у Куликівці, отримав водійське посвідчення та почав працювати водієм. У 1995 році Олександр переїхав до Славутича, де влаштувався водієм у ПАТ "АТАС "Славутич". У Славутичі він зустрів свою майбутню дружину Галину, з якою одружився у 1997 році. У 2001 році в подружжя народилася донька Аліна.
Донька згадує, що батько був дуже турботливим і завжди знаходив час для сім’ї, незважаючи на зайнятість. Він часто приносив дружині та доньці квіти, дарував подарунки та любив готувати для родини. Олександр навчав Аліну кататися на ковзанах, стріляти в тирі, займався з нею спортом і завжди підтримував у всіх починаннях. За словами дружини Галини, донька виросла дуже схожою на батька – як зовні, так і характером.
З часом Олександр залишив роботу водія автобуса і став далекобійником. Гараж фірми, де він працював, знаходився у Макарові. Саме там Олександр зустрів початок повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Війна та захист Макарова
24 лютого 2022 року Олександр планував виїжджати в черговий рейс із Макарова. Але коли донька Аліна зателефонувала йому та повідомила про початок війни, він повернувся до селища. Там добровільно приєднався до групи швидкого реагування "Дика качка" у складі роти охорони 3-го відділу Бучанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Олександр отримав позивний "Таксист" і відразу долучився до оборони Макарова. Побратим із позивним "Енштейн" згадує, що Олександр був одним із найкращих у тому пеклі, надійним товаришем, якому можна було довірити своє життя. Під час боїв він допомагав місцевим мешканцям евакуюватися із селища, охопленого бойовими діями.
Донька Аліна згадує, що після початку бойових дій батько став більш серйозним і стриманим. Розмови по телефону були короткими – "У мене все ОК", – казав Олександр. Він виходив на зв'язок лише для того, щоб повідомити, що живий.
Служба в "Ґерці"
Весною 2023 року Олександр Сай став бійцем 78-го окремого десантно-штурмового полку "Ґерць", де очолив відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів. Він брав участь у контрнаступі на Запоріжжі влітку 2023 року та навесні 2024 року. Потім Олександра перекинули на Покровський напрямок у Донецькій області, а з серпня 2024 року він брав участь у наступальних боях у Курській області росії.
Аліна згадує, що батько, навіть під час найважчих боїв, завжди намагався приїхати до Києва, щоб зустрітися з нею. Він показував їй відео зі служби, але коментував їх з усмішкою та ніколи не скаржився на труднощі.
Відданий батько та Герой
Навесні 2024 року Олександр взяв коротку відпустку і привіз родину до Макарова, щоб показати місце, яке він захищав. Проте, як згадує Аліна, батько не розповідав деталей про те, що йому довелося пережити.
У травні 2022 року Олександра Сая нагородили медаллю "За оборону рідної держави. Макарів". У листопаді 2024 року йому посмертно присвоїли звання "Почесний громадянин міста Славутича". Донька Аліна зізнається, що пишається своїм батьком і зберігає кожну згадку про нього.
Фото: ІА "МКВ"
