Наближається Різдво та Новий рік – особливий час, наповнений теплом, радістю та очікуванням дива. Створювати неповторну атмосферу зимових свят нам допомагає ялинка. Уже сам процес прикрашання цього вічнозеленого дерева перетворюється на справжнє магічне дійство…
Наближається Різдво та Новий рік – особливий час, наповнений теплом, радістю та очікуванням дива. Створювати неповторну атмосферу зимових свят нам допомагає ялинка. Уже сам процес прикрашання цього вічнозеленого дерева перетворюється на справжнє магічне дійство…
Ялинка – це, звісно, красиво, проте основним різдвяним символом в українській хаті із прадавніх часів був дідух. Так називали перший або останній необмолочений сніп жита, пшениці чи вівса. Його формували під час жнив і ховали до комори, а вже напередодні Різдва прикрашали сухоцвітами, кетягами калини, кольоровими стрічками. Перед Святою вечерею господар урочисто вносив дідуха до оселі зі словами «Дідух до хати – біда з хати» та ставив на почесному місці – на покуті. Дідух символізував добробут, урожай, злагоду в родині, а також зв’язок із предками.
Різдвяна ялинка в українських оселях з’явилася лише наприкінці XIX століття. Спочатку традиція ставити ялинки на Різдво поширилася серед заможних родин у містах. «Пан ставить смереку, русин кладе сніп», – так свого часу писав Іван Франко про різдвяні атрибути. Ялинки не витісняли традиційного дідуха – у багатьох оселях мирно співіснували давні українські традиції та європейські нововведення. Наприклад, у домі композитора Миколи Лисенка на Різдво ставили як дідух, так і ялинку.
Найбільших змін різдвяні традиції в Україні зазнали в ХХ столітті з приходом до влади більшовиків. Нова влада, борючись із релігією, заборонила святкування Різдва, а разом з ним і традицію прикрашання ялинки, оскільки її вважали релігійним символом. Невдовзі ялинку було «реабілітовано», проте дещо змінився її вигляд – замість віфлеємської зірки – п’ятикутна «кремлівська», замість ангелів – картонні й ватні піонери та червоноармійці. Ялинка стала символом Нового року, а не Різдва. Релігійні постаті замінили світськими. Так з’явився Дід Мороз – головний персонаж новорічних святкувань, який не був прив’язаний до релігійного свята.
Ялинки до Нового року стали прикрашати в закладах та установах, на міських вулицях. Дідух на якийсь час був забутий, і лише в небагатьох оселях, де не боялися підтримувати українські традиції, він з’являвся на Різдво.
Із відродженням незалежності України святкові атрибути, та й самі новорічно-різдвяні традиції, стали поступово змінюватися, урізноманітнюватися. Новий рік традиційно лишається одним із найулюбленіших народних свят, проте відбувається повернення й до українських автентичних звичаїв. Одним із таких повернень є відновлення шанування Святого Миколая, який символізує в українській культурі добро та милосердя. Українці знову стали активно святкувати Різдво. Все частіше можна побачити в оселях не лише ялинку, а й дідух – традиційний український різдвяний атрибут. З’являється він і на площах міст: уже традицією стало винесення понад 3-метрового дідуха на Різдвяні свята на проспект Свободи у Львові. Так само солом’яні обереги встановлюють на площах у Києві та інших містах.
У наймолодшому місті України Славутичі центральним атрибутом новорічно-різдвяних святкувань, звісно ж, стала ялинка. До 2017 року це була натуральна лісова красуня, а далі – штучна 15-метрова складана ялинка-конус. Проте з часом такі українські традиції, як колядування, Святвечір із кутею та різдвяні вертепи стали частиною зимових свят і в нашому місті. А з ними до Славутича прийшли й нові святкові атрибути. Усе відбувалося поступово: спочатку – на рівні родин, а потім – у культурних загальноміських заходах. Наприклад, багато сімей уже в дев’яностих роках минулого століття повертаються до традиції святкування Дня Святого Миколая, даруючи дітям подарунки саме цього дня.
Так, наприкінці 1992 року в Славутичі відкривають Будинок культури «Енергія», тут же влаштовують центральну міську ялинку. І хоч святкове відкриття відбувалося 19 грудня, про День Миколая на той час на офіційних заходах ще не згадували. А от уже в двохтисячних роках під час зимових святкувань на міському рівні все більше уваги приділяється постаті Святого Миколая: організовуються тематичні заходи та вистави в дитячих закладах, Бібліотечно-інформаційному центрі тощо.
Після облаштування центральної площі міста, головну ялинку Славутича почали встановлювати тут. Її відкривали в останні дні грудня, 27-28 числа, перед самим Новим роком. Відбувалося театралізоване дійство з Дідом Морозом, Снігуронькою, карнавальними героями, сюрпризами, розіграшами, подарунками та феєрверком.
2012 року відкриття головної ялинки відбулося 25 грудня, і надалі ялинка щороку засвічувала свої вогні 23-24 грудня, щоб створювати святковий настрій тим, хто відзначав Різдво 25 числа.
2018 року у святковій виставі на відкритті центральної ялинки поряд із Дідом Морозом та Снігуркою з’явився Святий Миколай. А 2019 року в Славутичі з’явилася нова дата відкриття головної ялинки – 19 грудня, у День Святого Миколая.
Останні роки, після початку російсько-української війни, головну різдвяно-новорічну ялинку не встановлюють, лише прикрашають ті, що ростуть на Центральній площі Славутича. А ще облаштовують невеликі святкові фотозони, де можна побачити й давній український символ Різдва – дідух.
Після переходу на новоюліанський календар дати всіх свят змінилися. Новий рік знову настає після Різдва, ялинки українців знову стали різдвяними, акцент змістився на негаласливе затишне родинне святкування. І особливо нині ми добре розуміємо, яке це щастя – можливість зібратися цілою родиною. Нехай у ваших домівках буде і дідух, і ялинка, а головне – мир і рідні люди поруч.