Ця історія про родину Бубнових, яка мала успішний бізнес у Донецькій та Луганській областях. Але все зупинила війна, з якою увірвалась росія в мирне українське життя. Подолавши багато перешкод і труднощів, тепер підприємці відбудовують свій бізнес у Славутичі.
Все розпочалось в далекому 2011 році, коли працівники одного з маріупольських промислових підприємств Марія та Сергій Бубнови вирішили, що хочуть мати власну справу. Спочатку вони продавали овочі на ринку в Маріуполі, потім почали розширюватися та здійснювати оптові поставки овочів та фруктів до супермаркетів. До 2013 року їхній невеликий сімейний бізнес постачав українські фрукти та овочі у великі торгові мережі Донецької та Луганської областей. Але все зупинила війна, 2014 рік. Ринок збуту закрився, логістика була порушена. Потрібно було рятувати бізнес, переорієнтуючись лише на Маріуполь. І думати про те, у якому напрямку розвиватись.
Криза відкрила нові можливості для Бубнових. Вони вирішують взяти участь у грантовій програмі Донецький куркуль, завдяки якій розпочати переробляти овочі робити з них напівфабрикати. Потім, в 2019-му році, подали заявку до програми USAID, щоб отримати фінансову підтримку для придбання інноваційного обладнання з виготовлення вже не просто напівфабрикатів, а готових продуктів на основі овочів та фруктів.
Кілька років вони будували виробництво, щоб відповідати високим стандартам донорів. Запроваджували вимоги українського законодавства у сфері харчового виробництва (haccp). Орендували нове приміщення, зробили повний ремонт, встановили систему вентиляції, пожежну систему та багато іншого.
Так в Маріуполі з'явилася нова торгова марка AFK, Азовська фабрика-кухня, а в мережі супермаркетів Щирий кум - нова продукція на поличках. Квашена капуста, варені буряки, морква, морква по-корейські і нарешті заморожені супи. Розігрій їх в мікрохвильовці і отримаєш якісний домашній суп з 100-відсотково натуральних інгредієнтів.
Супи дуже швидко ставали популярними. На фермерському фестивалі в Маріуполі в вересні 2021 року біля стенду з супами стояла черга. Всім хотілося спробувати новий продукт. Борщ, суп грибний, курячий, гороховий. Фаворитів було два: гороховий та грибний (останній, на нашу скромну оцінку, був гідний ресторанного виконання).
Але Бубнови не стояли на місці. І в лютому 2022 року розпочали новий проєкт. Разом з Маріупольським фаховим коледжем ДонНУЕТ ім. Михайла Туган-Барановського вони оголошують конкурс Смачний Маріуполь. Студентам запропонували придумати рецепт для ТМ Азовська фабрика-кухня з використанням місцевих фруктів або овочів. На потужностях фабрики-кухні всі запропоновані рецепти мали бути виготовленими, а потім комісія мала обрати кращу страву. Автор або авторка рецепту отримала б грошову винагороду, а AFK новий продукт, який хотіла запустити у виробництво.
Проте російська армія вирішила, що маріупольському бізнесу досить розвиватись. Що їх терміново треба визволяти.
Ми до останнього не вірили у повномасштабну війну, - розповідає Марія Бубнова. А коли все почалось, довелось швидко ухвалювати рішення, що робити далі. Сергій хотів, щоб я з дітьми поїхала з міста, а він би залишився, треба було завершувати справи. Я на це не погодилась. Вирішили залишатися разом. Пізніше, коли ми сиділи під обстрілами, обидва відчували провину перед дітьми за те, що вчасно не вивезли їх. Але в той момент, на початку повномасштабної війни, нам здавалось це правильним рішенням. Ми дуже вірили в ЗСУ, нашій армії. Ми спілкувались з військовими. І ми думали, що у нас буде тиждень для того, щоб поїхати. Але склалось все по-іншому.
В перші дні війни, коли ще працювали магазини, ми виконували свої зобов'язання щодо поставок овочів. Люди розкуповували все. Потрібно було ще завозити продукцію. І ми це робили.
Все, що залишалось в цеху з виробництва напівфабрикатів, в основному супи, ми передали хлопцям з територіальної оборони. Ми щодня приїжджали в волонтерський центр Халабуда і намагались бути корисними.
26 лютого ми вирішили таки поїхати з міста. Спитали у військових, і нам сказали, що вже ризиковано. Що місто практично оточено з усіх боків. Так ми залишились в Маріуполі, - розповідає Марія.
Дуже швидко вони втратили можливість відвідувати свій цех, свої овочеві склади. І Халабуду також.
Основні склади підприємства були розташовані на Запорізькому шосе (Володарська траса). Вже в перші дні війни ці склади були повністю пограбовані.
Бубновим пощастило, що не довелось сидіти у підвалах. Вони їздили по місту з району в район, в пошуках місця, де менше стріляли, жили у друзів. А 15 березня вони почули, що можна виїхати з міста.
Вирішили їхати одразу. Ми не знали, куди ми їдемо. Ми просто тікали з Маріуполя. Рушили слідом за іншими машинами і опинились в Бердянську. Там, завдяки друзям, знайшли, де зупинитися, зрадіти теплій воді та теплу в квартирі. А потім рушили на захід України.
Все, що вони мали, залишилось в Маріуполі. Все, що наробили за роки існування бізнесу, - було знищено. Єдине, що змогли вивезти з палаючого міста, - це рефрижератор. Сергій Бубнов кермував вантажівкою, а Марія вела автомобіль, в якому сиділи діти.
Ми не взяли з собою нічого, бо тоді кожна хвилинна затримки у місті була небезпечною. І зараз, живучі в Нідерландах втрьох з дітьми в одній кімнаті, ми розуміємо, наскільки насправді мало потребує людина
Вони потрапили в Нідерланди випадково. Один із підписників Марії Бубнової в Тік-Тоці, військовослужбовець, побачив повідомлення, що родина Бубнових виїхала з Маріуполя, і запропонував поїхати до його сестри в Нідерланди. Марія одразу погодилась.
Розумієте, ми приїхали на західну Україну і були розгублені. У нас не було бізнесу, не було грошей, щоб жити. Треба було якось влаштовувати життя. Сергій одразу сказав, що буде залишатись і намагатись відновити бізнес в іншому місті. Турбота про те, чим прогодувати мене з дітьми, тільки б заважала йому. Тому ми і ухвалили таке рішення: ми їдемо і допомагаємо йому звідти, він працює в Україні, - каже Марія.
Вони їхали з почуттям необхідності жити далі. Не скиглити за минулим, а відбудовувати майбутнє. Тому важливо було скористатися своїм новим становищем для навчання та отримання досвіду.
В Нідерландах Марія Бубнова спробувала працювати в мішленівському ресторані. Що вихідних подорожує країною, знайомиться з представниками української діаспори і вивчає особливості роботи місцевого бізнесу.
Сергій в Україні вирішує питання відновлення роботи підприємства. Шукає будь-які можливості для отримання фінансування.
Коли ми виїхали з окупованого Маріуполя, з нами зв'язались представники програми USAID і спитали, чи хочемо ми продовжити співпрацювати. Звісно, ми погодились. Наша задача була знайти нове місце для релокації бізнесу. І саме цим ми зайнялись, - каже Марія Бубнова.
Це виявилось непросто. Їм потрібно було досить велике промислове приміщення мінімум 500 квадратних метрів з можливістю розширення. І головна умова підключення до живлення потужністю 1,5 МВт.
Життя дивна штука. Ніколи не знаєш, який досвід згодиться, в який бік тебе виштовхне доля. В 2018 році ми разом з Дмитром Чичерою та активом Сильних громад відвідали місто Славутич. Нас зустрічала директорка Агентства регіонального розвитку Арина Старовойтова, знайомила з містом та розповідала про бізнес-можливості. Славутич нам тоді дуже сподобався. Це наймолодше місто в Україні. Його побудували після аварії на ЧАЕС спеціально для евакуйованих з Прип'яті працівників станції. Зараз там мешкає близько 25 тисяч чоловік, з них 8 тисяч це ті, хто був дітьми в 1986-му і разом з батьками тікав від радіації.
Місто побудовано просто посеред лісу. Вісім радянських республік будували, тому в місті є квартали з національним колоритом Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану
В місті немає міського транспорту, проте вже за проєктом були заплановані і побудовані велодоріжки. Таке сучасне, модернове і дуже красиве містечко, яке пропонує багато можливостей для розвитку.
І ось тепер, коли виникла потреба, та сама Арина Старовойтова, що зустрічала нас в 2018-му, запропонувала нам з Сергієм можливості для релокації бізнесу саме в Славутич. Мені здається, це дуже символічно.
Ось тут Сергій та Марія Бубнови будуть тепер наново будувати свою сучасну фабрику з виготовлення їжі.
Їм довелося повністю змінити концепцію свого бізнесу, бо того потребують нові умови. Вони вирішили виробляти готові супи, не заморожені, як то було в Маріуполі.
Домашні, але тривалого зберігання. Завдяки рецептурі та вакуумній упаковці, ці супи можна буде зберігати без холодильника, що дуже важливо зараз, коли енергопостачання таке нестабільне, - пояснює Марія Бубнова. Поки що ми будемо виробляти два види супів борщ та грибний суп. Було важко обрати, які саме супи потрібні для старту. Я звернулась до своєї аудиторії в соціальних мережах, щоб визначитись, яка саме страва найпопулярніша. Але звісно, далі ми плануємо розширювати асортимент.
На першому етапі вони запропонують роботу 7 чоловікам, потім планують розширятисьдо 20 чоловік. Об'єм виробництва 4,5 тисячі порцій за зміну, на другому етапі до 12 тисяч порцій.
Галина Ільвутченко розробила новий логотип для продукції. Марина Петрик зараз розробляє новий дизайн упаковки.
Це вже буде не Азовська фабрика-кухня. AFK залишилась в Маріуполі. А в Славутичі Нова кухня, нове життя, нові перспективи.
Я дотримуюся думки, що у світі немає кризи. Криза це внутрішнє відчуття. У кожному моменті є ті, кому погано, і ті, кому добре. Для мене близький принцип: можеш вплинути на ситуацію впливай, якщо не можеш відпусти і не переживай знову і знову, - каже Марія Бубнова.
Вона сподівається, що у звільненому Маріуполі вони з чоловіком ще зможуть відновити виробництво. Але треба жити тут і зараз. Їхнє нове місце для життя та роботи це Славутич.
