Безбар’єрне спілкування має свої правила

Оксана Збітнєва, виконавча директорка ГО «Безбар’єрність» про коректну комунікацію як нову суспільну норму. Безбар’єрність – це нова суспільна норма. Чому? Бо безбар’єрність – не тільки про людей з інвалідністю, безбар’єрність – це про кожного з нас. Можливість вільно та безпечно пересуватися містом – звичайно ж, це відсутність бар’єрів.

Але дивимося ширше – вільний доступ до інтернету, можливість навчатися незалежно від віку чи стану здоров’я, рівне право до працевлаштування у чоловіка і жінки чи людей старших 45 років, заняття танцями чи спортом у будь-якому віці – це все про безбар’єрність також.

Мова також може бути безбар’єрною. Маркером стає те, як ми спілкуємося і ставимося до людей, котрі чимось від нас відрізняються. Слова мають не менший вплив, аніж наші дії. Порівняємо два словосполучення між собою: «мати-одиначка» та «мати, що виховує дитину самостійно», але з якою різницею вони описують одне і те саме.  У першому випадку звертання зчитується як штамп, ми уявляємо собі нещасну і самотню жінку. У другому – ніби говоримо про жінку з сильним характером, яка долає непрості обставини в її житті.

Ще з радянських часів було заведено: суспільство будується для молодих здорових чоловіків і жінок, інші – за бар’єрами. Тому і потреби в коректному спілкуванні особливо не було.

На щастя, ми вже давно не дивуємося касирам з порушеннями слуху чи водіям таксі, які спілкуються з пасажирами за допомогою месенджерів. Люди на кріслах колісних чи з тростинами стають видимими для суспільства і тому потребують  коректного ставлення.  Ми часто стаємо перед вибором – які слова вибрати, за яким принципом звертатися?

Відповіді на ці запитання дає «Довідник безбар’єрності» – флагманський проєкт першої леді Олени Зеленської. Це гід з коректного спілкування. Збірник правил безбар’єрної мови, що складається із роз’яснень принципів безбар’єрності, правил мови, словника та календаря. Зазирайте, вивчайте. Впевнена, що знайдете для себе багато корисного і цікавого. А для легкого старту ми пропонуємо вам кілька правил, які точно стануть в пригоді.   

1. У фокусі завжди – людина

Перше і головне правило – «cпочатку має бути людина». Якщо не знаєте, як сказати правильно, починайте фразу з «людина з…», а далі зазначайте її риси чи стан здоров’я. Наприклад, людина з інвалідністю або людина з аутизмом. В іншому випадку, якщо ви користуєтесь словами «інвалід» чи «аутист», – ви зводите особистість людини до всього лиш однієї ознаки.

2. Запитайте саму людину

Універсальне правило, яке розповсюджується на будь-яке спілкування. Запитати у самої людини – абсолютно нормально, це прояв чуйності та тактовності. У такому випадку комунікація з двох боків буде комфортною і коректною. Зрештою, ніхто краще самої людини не знає, як до неї звертатися, і що, навпаки, робити небажано.

3. Використовуйте фемінітиви

Використання фемінітивів – це повага до жінок та їхнього права на професію. Довгий час в нашій культурі був закріплений стереотип, що існують суто жіночі чи чоловічі професії, особливо на керівних посадах чи в політиці. Нині ситуація змінилася, а відповідно – змінюється і мова. Ми вже звикли чути лікарка, міністерка, депутатка.

4. Вживайте клінічні терміни та діагнози лише у потрібному контексті.

Використання медичної термінології стосовно інших людей зазвичай сприймається як лайка і досить сильно ображає. «Хворий», «олігофрен» та інші слова подібного типу можуть бути використані тільки у медичному контексті. Безбар’єрна мова розводить питання діагнозів, залишаючи їх лікарям, і звертання до співрозмовників.

5. Називати все своїми іменами

Це правило, що може звучати як «не давати власних оцінок життю іншої людини». Наприклад, у формулюванні «людина, що страждає на психічний розлад». Утім, ця людина може бути у терапії чи ремісії, і вести досить комфортний спосіб життя. Тому ми говоримо «має», «живе», — «людина, яка має інвалідність», «людина, яка має психічні порушення», «людина, яка живе з ВІЛ».

Те саме стосується слів «смертельний діагноз» чи, наприклад, «людина, прикута до ліжка». Ніхто не може визначити, який діагноз насправді може стати смертельним, а людина до ліжка не прикута «буквально», тому краще підібрати синонім «перебуває».

Люди дощу, сонячні діти, люди елегантного віку – метафори, якими іноді називають конкретні стани. Такі слова зазвичай викривляють реальність. Люди з аутизмом, діти з синдромом Дауна, люди літнього віку – так говорити правильно.

6. Утримуйтесь узагальнень

«Слабка стать» – поширене, але погодьтесь, дуже дискримінаційне словосполучення, як, власне, і «прекрасна половина». Ми всі розуміємо, що тут йдеться про жінок, але кожен може бути і слабким, і прекрасним, незалежно від статі. Вживання таких метафор також тиражує стереотипи, а вони, як усі узагальнення, викривляють наше життя.

Узагальнення в широкому сенсі, коли ціла спільнота наділяється рисами однієї людини: «кожен чоловік вміє робити ремонт», «всі українці люблять борщ», «люди з ВІЛ – асоціальні» – неправильні та народжують стереотипи. А насправді, кожна людина абсолютно унікальна, із власним набором рис і якостей, життєвим досвідом.   

«Довідник безбар’єрності» невипадково названий гідом з коректного спілкування, в ньому ви знайдете багато прикладів, які розкриють смисл коректного спілкування. Слова мають велику силу змінити цілий світ! І ми з вами обрали цей шлях перетворень.

В межах ініціативи першої леді Олени Зеленської в Україні зараз створюються проєкти, які допомагають популяризувати та втілювати філософію безбар’єрності в наше життя: від реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні, залучення громад до розбудови безбар’єрного публічного простору в містах та селах, самостійні ініціативи бізнес-спільнот, які розділяють і втілюють цінності безбар’єрності – задля напрацювання найкращих рішень та практик, аби безбар’єрність стала новою суспільною нормою.