Завжди буде 35 років...

Йому завжди буде 35 років... У стислій, в декілька строк, інформації від Ради Міністрів СРСР про аварію на Чорнобильській АЕС, яку ми всі почули з екранів телевізорів у ввечері 28 квітня 1986 року, ні словом не згадувалося про загиблих. Насправді, у той час на сільському кладовищі поблизу ЧАЕС вже ховали першу жертву катастрофи 35 річного наладчика ЧАЕС, українця Володимира ....

Йому завжди буде 35 років...
У стислій, в декілька строк, інформації від Ради Міністрів СРСР про аварію на Чорнобильській АЕС, яку ми всі почули з екранів телевізорів у ввечері 28 квітня 1986 року, ні словом не згадувалося про загиблих. Насправді, у той час на сільському кладовищі поблизу ЧАЕС вже ховали першу жертву катастрофи 35 річного наладчика ЧАЕС, українця Володимира Шашенка.

Сьогодні, 21 квітня 2021 року, йому мало б виповнитися 70 років.
Володимир Миколайович Шашенок народився 21 квітня 1951 р. у с. Щуча Гребля Бахмачського району Чернігівської області, у 1966 р. тільки з добрими та відмінними оцінками закінчив Дмитрівську середню загальноосвітню трудову політехнічну школу з виробничим навчанням, потім Конотопський індустріальний технікум Міністерства електротехнічної промисловості.
Відслужив у лавах Радянської армії, працював на Чернігівському радіозаводі.

У 1975 р. прийшов на Чорнобильську АЕС, спочатку майстер-електрик, а з 1982 р. – наладчик цеху наладки Смоленськатоменергомонтажу Чорнобильського пуско – налагоджувального підприємства (від Смоленської атомної електростанції з реакторами РВПК-1000).

Приїхав у Прип’ять у 1975 році з дружиною Людмилою та однорічним сином Русланом. Сім'ю знали в місті як привітну доброзичливу, гостинну. А самого Володимира згадують як дуже охайну, комунікабельну, компанійську людину, спортсмена, який грав у збірних командах ЧАЕС з волейболу та баскетболу.

В ніч аварії 35-річний Володимир був на робочій зміні, чергував у приміщенні, яке розташоване під живильним вузлом реактора у реакторному цеху 4-го енергоблоку , перевіряв обладнання на відмітці 27. У перші хвилини після вибуху був ошпарений радіоактивною парою, не виходив на зв’язок, чим занепокоїв колег. Про обстановку на блоці та його пошуки під завалами згадує черговий дозиметрист ЧАЕС Микола Феодосійович Горбаченко [наведено мовою оригіналу із аудіо запису спогадів з власного аудіо архів

У нас были радиометры ДРГ-3, которые рассчитаны на радиационный уровень до 1000 микрорентген в секунду (3,6 рентген в час – прим. НМЧ). Начали смотреть показания, их мгновенно зашкалило, датчики погорели. Бегу за прибором в помещение дозиметристов дневной смены, которое находилось между ГЦНами 3 и 4 блоков. Темнота, туман из пыли. Трудно дышать. Там где стояли ГЦНны 4-го блока, висят куски арматуры, развалины. С большим трудом открыл перекошенную дверь в помещение, взял прибор и побежал на переход с деаэраторной этажерки на ХЖТО. Прибор зашкаливал.

С перехода вижу развалины 4-го блока, огня нет, только клубы пара. Во двор с включенными сиренами въезжают пожарные машины. Бегу в машинный зал. Крыши нет, на фоне звездного неба болтаются куски арматуры с бетоном, на одной из них висит кусок ТВС-ки. Под ногами валяются обломки графита, пол залит маслом. Местами пылает открытый огонь. Дозиметр окончательно вышел из строя по причине малой мощности. Определить уровень радиации оказалось невозможно.

Вижу двух операторов, которые пытаются вытащить заваленный обломками передвижной огнетушитель на колесах. Я подбежал к ним на помощь, вытащили огнетушитель, помог потушить ближайшие очаги пламени. Бегу на блочный щит и докладываю Акимову про обстановку: «Дозиметрическая ситуация не контролируемая, 4-й энергоблок разрушен, пожар в машинном зале». Находившийся на блочном щите Дятлов Анатолий Степанович попросил меня вывести его на улицу, чтобы лично увидеть состояние блока. По не разрушенной «чистой» лестнице деаэраторной этажерки я вывел его в транспортный коридор. Дальше он пошел по щиколотки в воде на улицу, а я вернулся на свой щит СРК.

…На щит радиационного контроля заходят два товарища, представились: со Смоленской наладки [Чорнобильське пусконалагоджувальне підприємство – прим. НМЧ ]. Говорят: «Помогите, мужики, у нас товарищ, Володя Шашенок, находится на 27 отметке в помещении рядом с реакторным залом. Уже больше 30 минут прошло, а он не отвечает, там связь односторонняя. Мы не можем туда попасть из-за больших разрушений, лифт тоже завален». Начальник мне говорит: «Ты уже свою дозу получил, я не имею права тебя отправить. Нельзя, будет сильное переоблучение» – «Они же просят помощи» – «Решай за себя сам».
Я тогда не раздумывал о последствиях, в голове только одно – как спасти человека. Взял хороший мощный фонарь, и мы пошли. Я шел впереди, светил, они за мной. Страшно вспоминать, сплошной ад. Кругом все завалено, по щиколотку воды, пар, черно-рыжая пыль в воздухе. Добрались до помещения, а от помещения-то этого ничего не осталось: бетонные плиты внешней стены взрывом выбросило на улицу. Звездная ночь, темнота, пар, пыль, ничего не видно. Фонарем светишь – луч уходит куда-то в пустоту. Местами светятся стойки разноцветными огнями. В голове мелькнула мысль, нет ли напряжения, ведь кругом вода. Начали звать: Володя, Володя. Вдруг слышим бульканье. Свечу в ту сторону и вижу, лежит Володя на боку. У него кровавая пена изо рта. Лежит ногами в сторону города, головой к реактору. Он был в сознании. Спрашиваем: ноги, руки целы? Кивнул головой – целые. Мужики взяли его с двух сторон на плечи, но так как у них была существенная разница в росте, нести его им было очень сложно. Я тогда отдаю фонарь тому, что пониже, и подставляю свое плечо. Мы вдвоем с высоким понесли Володю вниз с 27 отметки на девятую. Занесли на блочный щит 4-го блока, там уже были носилки и его отнесли в медпункт, а потом в Припятскую городскую больницу. Позже узнали, что утром он умер.

Володя был настолько сильно облучён, что его правая рука оставила на моём левом плече и спине большой радиационный ожог, след от которого и сегодня меня беспокоит. Потом в больнице я узнал, что эти двое ребят были Паламарчук и Шевчук [Паламарчук Петро Романович – заступник начальника Чорнобильського пусконалагоджувального підприємства, Шевчук Анатолій – наладчик Чорнобильського пусконалагоджувального підприємства – прим. НМЧ]. С Паламарчуком у нас получились одинаковые следы ожогов, только у него справа, а у меня слева. Японские и американские медики, которые находились в клинике и давали консультации в лечении, удивлялись нашим одинаковым ожогам.
Володимир Шашенок помер о 6-й годині ранку 26.04.1986 у прип’ятській медико-санітарній частині №126 над руках дружини Людмили, яка працювала там медичною сестрою. Був похований у селі Чистогалівка, неподалік від станції. 19 листопада 1988 р. умовно перепохований на Митинському кладовищі під Москвою, де у 1993 р. відкритий меморіал жертвам Чорнобилю.

Після аварії дружина Володимира, Людмила із 12-річним сином Русланом переїхали жити до Криму, у місто Феодосія, де у 1993 році побували наші музейники. Людмила Василівна тоді радо зустріла нас та передала до музею меморіальні речі чоловіка: спортивну форму, особисті документи, фотографії, частину яких ми експонуємо, а деякими, сьогодні, згадаємо Володимира Миколайовича Шашенка у день його ювілею, напередодні 35–ї річниці Чорнобильської катастрофи. Він навічно залишився 35-річним.