Вислови Ліни Костенко стають для нас особливо натхненні: "Ми не маємо права на поразку", — нагадує нам велика поетеса.
З цієї нагоди пропонуємо вам насолодитися віршами Ліни Василівни до Дня Гідності та Свободи.
Зазначимо, що ще в 2015 році, під час спроб розірвати нашу країну, Ліна Василівна відправляла гуманітарну допомогу та збірки поезій зі словами підтримки на передову.
На титулі однієї з книг вона залишила від руки легендарні строфи про "маленького сірого чоловічка", що накоїв чорної біди. Пророче вона попереджала світ: "Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра — ви".
* * *
Підкрадається лихо нечутними кроками.
Але раптом зненацька зупиниться мить.
Почорніє село обгорілими кроквами.
І на білому світі війна загримить.
Захлинаються кров’ю і димом світанки.
Вигинає імперія хижий хребет.
По дорогах повзуть розчепірені танки.
Причаїлася свастика в літері Zet.
А ще світяться хатки в зимовій завії.
Ще не знає ніхто, що йому на роду.
Лиш над Києвом очі святої Софії
спопеляють навіки новітню орду.
* * *
Струснуло стіни і двигтіло довго ще.
Сирени вили, блискало на склі.
То що —
тікати? Бігти в бомбосховище?
А не діждав би фюрер у кремлі!
Хай сам боїться —
він уже вчорашній.
Посіють бомби —
ненависть пожнуть.
Сирени виють. А мені не страшно.
Хто не тікав, того не доженуть.
* * *
Зміряйте Росії температуру —
у неї біла гарячка.
Поставте діагноз —
у неї параноя.
Вона хреститься на ікони,
а бомбить церкви й кладовища.
Її священники благословляють убивць.
* * *
Ще трохи, трохи —
й зацвітуть морелі,
і облетять, як сон кореневищ.
Війна малює кров’ю акварелі.
Її палітра —
попіл пожарищ.
Її пейзаж —
руйновище кварталів.
Порожніх вулиць вицвіла пастель.
Хіба що десь крізь стогін з-під завалів
якийсь тюльпанчик раптом проросте.
* * *
Не дуже людям думалось про честь,
усе хотіли хліба і видовищ.
Колись була Мадонна Перехресть.
Тепер у нас Мадонна Бомбосховищ.
* * *
Обридли всі ерзаци і абзаци,
щоденний треш без чуда і легенд.
І весь цей діалог цивілізацій,
де бомба як останній аргумент.
Політики, учеплені за владу.
Глобальний світ, залежний від нікчем.
Обридло все. І хочеться в Елладу,
де ще боролись словом і мечем.
* * *
У нас вже підриваються на мінах.
В полях по обрій брухту і броні.
У нас стрічають люди на колінах
своїх убитих хлопців на війні.
Росли, росли — і виросли хлоп’ята.
Чиїсь кохані і чиїсь сини.
Щоб Україна не була розп’ята,
пішли боротись, — хто ж, як не вони?!
Господь їм сил подвоїв і потроїв.
Здолали все, подужали заброд.
Так виникає нація героїв.
Так постає з населення народ.
* * *
Вернулись люди — а немає стін.
Пройшла орда, жорстока і запекла.
Регоче диявол.
І встає з руїн
Сивий Янгол українського пекла.
* * *
Всі маски вже впали і всі королі уже голі.
І всі Златоусти усе вже сказали торік.
Виходимо з моря своєї гіркої недолі.
Заходимо в повінь усіх Вавилонських рік.
Сподіваємося, що в наша поетеса напише ще багато пронизливих віршів про нашу нескорену, непереможну Україну, а головним стане вірш про нашу Перемогу, яка неодмінно буде!
